Пантелеймон Куліш

Одвідини

І
Тим часом як недомисел земляцький
Юртується в письменницьких кагалах,
Мов ті сейми в землі погибній лядській,
Кохається в руїнних ідеалах
І строїть світ на темряві началах,
Я в тихій зачиняюся хатині,
Не дбаю, що там пишуть по журналах,
І, притаївшись на чужій чужині,
Ширяю думками по рідній Україні.

ІІ
До мене Муза, в образі любові,
Од берегів Дніпрових прибуває
І пишними нетязі-козакові
Картинами хатину зукрашає,
Піснями заволоку розважає
І кобзу строїть на високі тони...
І дух його понурий воскресає
І возвишається над мілілони,
Що серцем хиляться під грішницькі закони.

ІІІ
О Музо, божество сердець правдивих!
Нехай лукавство світ порабощає
І фарисеїв свято-нечестивих
На високості слави підіймає:
Наш дух на тебе в тузі уповає,
Сумних сиріт живущая кринице!
Мов олень на істочники жадає,
До тебе лине, розуму царице,
Любові й чистоти свята, небесна жрице!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle