Однаковість, мов у склянім намисті,—
Її в Природі не шукай дарма.
Відбитки пальців чи відбитки листя —
В мільйонах спроб повторення нема.
Скажи, Природо: ці зелені шати
Землі, що в безвість вікову пливе,
Хіба тобі не легше штампувати?..
Земля озвалась лагідно, як мати:
— Природа не штампує, а живе.
Чи бачив ти в земному розмаїтті
Бездушні копії — десь тут чи там?
Двох душ однакових немає в світі.
То є життя.
А смерть — це тільки штамп.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »