Одна умова є між нами:
Якщо ти мій надійний друг,
Умій прийняти грізні злами,
В яких скресає вільний дух.
Не відвертай від них обличчя, —
Штормами зморений, греби
Туди, куди звитяжно кличе
Веління совісті й доби.
А треба вмерти серед поля —
Вмирай безстрашно, мов пророк.
І знай, що то не наша воля,
А поклик Сонця та зірок.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »