Сніг згинув так, як і прийшов —
ніхто за ним не біг, не плакав.
Одна осталася ознака:
блакить збігала з підошов.
Його топтали цілу ніч
червоні коні басовито,
його ганяли по струні
позмінно скрипалі сердиті.
І згинув сніг. Блакитний шлях
аж за село котивсь поволі;
і синій цукор на столах
зернивсь в солянках замість солі.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »