Леся Українка

Не він один її любив

Не він один її любив,

віддавна Україну

поети славили в піснях,

немов «красу-дівчину».

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

Той в ній давнину покохав,

той мрію молоденьку.

Він перший полюбив її,

як син кохає неньку.

Хоч би була вона стара,

сумна, змарніла, бідна,

для сина вірного вона

єдина, люба, рідна;

хоч би була вона сліпа,

каліка-недоріка, –

мов рана ятриться в ньому,

любов його велика.

Вкраїна бачила не раз,

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці,

і, взявши дар від неї,

йшли до іншої в гостину;

вони не знали, що то є

любити до загину.

Він перший за свою любов

тяжкі дістав кайдани,

але до скону їй служив

без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

Того великого вогню

і смерть не погасила.