Пантелеймон Куліш

Народна слава

Нема в мене роду,
Немає дружини,
Ані брата-товариша
На всій Україні.

Дума сумовита -
То моя родина;
Серце одиноке -
Вірная дружина,
Степи, гори, і долини -
Товариство-побратими.

Розпущу я свої думи,
Та й не позбираю:
Розтеклися, сумуючи,
По рідному краю.
Од Лиману до Есмані
Жовтіє пшениця;
Я, безрідний, одинокий,
Всюди чужениця.
Од Лиману до Есмані
Могили чорніють;
Ой жнуть люде, рід із родом,
І надальше сіють...

Хвали бога, хто з подружжям
За постать заходить,
До кого старенька мати
На ниву виходить.
Кому діти помагають
Пшениченьку жати, -
Я з могилами німими
Мушу розмовляти.

Ой по тих могилах, у гору високих,
По тих гробовищах, у землю глибоких,
Лежить мого роду без ліку.
По тих степах, по горах дніпрових,
По балищах і лугах Низових
Живе його слава од віку до віку.

Ой встань, славо,
Устань рано,
Вийди, славо,
Із туману...
Ти безрідному - родина,
Одинокому - дружина,
Товариство - на Вкраїні,
Одрадонька - на чужині.

 

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle