«Нагаєчка, нагаєчка!» – співають накінець,

присвистують, притупують, ще пустяться в танець.

Чого ж се так утішилась, громадонько моя?

По кім же се гуляла так «нагаєчка твоя»?

Се ж по тобі, громадонько, нагаєчка гуля,

тобі ж вона й взнаки далась «восьмого февраля»!

Навіщо ж їй нагадувать такі веселі дні,

щоб знову розгулялася ще по твоїй спині?

Над власною наругою жартуєш ти сама,

невже ж бо ти, громадонько, зовсім без сорома?

Ще пісня не вродилася, щоб волі заспівать,

а ти мов заходилася знічев'я танцювать.

Чи ми, немов невільники, під ляскіт канчука,

На втіху злим плантаторам ударим гопака?

Чи се ми хочем, здавишся на божу благодать,

Такою «Карманьйолою» тиранів налякать?

 

1.07.1905, Колодяжне