Пантелеймон Куліш

На греблі

На греблі трускій та предовгій,
Що сипано ще за татар,
Задумавшись, їду бідою...
Знемігся мій коник, пристав.

За греблю сю наші ховались,
Почувши, що в полі Орда,
І цілими тут оставались:
Бо їх боронила вода.

Татарських бахматів ні бистрий
Дністро, ні Дніпро не лякав;
Один тілько стрижень багнистий
Одавагу їх дику впиняв.

Задумавшись їду... Згасає
Червоний на заході світ;
З-за хмар молодих випливає,
Село над болотом ячить.

Реп'ях наш, причепа жид, мимо
Іде в хутряному шлику.
Запахло водою та димом,
Завізно в млині-вешняку.

От, стрижень бурчить лотоками;
От, купи мішків на возах;
Кругом таганка з люлечками
Сидять хлібороби в брилях.

Під возом в сопілочку хлопчик
Цвірінькає, учиться грать,
Немов у дупельці горобчик,
Що хоче й собі свірготать.

А там, в комишах на затоні,
Качки, полякавшись, кричать;
Тут путані пирськають коні,
Воли круторогі лежать.

Воно мені все так знакомо,
І гребля, й вози, і вешняк,
Немов би я був се вже дома,
Неначе се рідний мій шлях.

А де моя теплая хата?
Де ждуть-визирають біду?
Усюди за гріш маю свата,
Да брата нігде не знайду.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle