Леся Українка

На давній мотив

– На добридень, ти моя голубко!

«На добридень, мій коханий друже!»

– Що ж сьогодні снилось тобі, любко?

«Сон приснився, та дивненький дуже».

– Що ж за диво снилось тобі, мила?

«Мені снились білії лелії…»

– Тішся, мила, бо лелія біла –

Квітка чистої та любої надії!

«Мені снились білії лелії,

Що хитались в місячному світлі,

Мов гадали чарівнії мрії,

І пишались гордії, розквітлі.

І сіяли дивною красою,

Мов непевні, чарівничі квіти,

І блищали ясною росою,

Що горіла, наче самоцвіти.

Приступила я до квітів ближче, –

Всі лелії раптом затремтіли,

Почали хилитись нижче, нижче

Та й пожовкли, далі почорніли.

І з лелій тих чорних поспадали

Всі блискучі самоцвітні роси,

На травиці схиленій лежали,

Наче дрібні та ряснії сльози…»

– Дивний сон твій, любко моя гожа…

А мені червоні снились рожі.

«Тішся, милий, бо червона рожа –

То кохання квітка та розкоші!»

– Мені снилося: червоні рожі

Пломеніли в промені злотистім

І були на райські квіти схожі,

Запашнії, з листячком барвистим.

Так чудово рожі паленіли

Від кохання й радості ясної

І цвіли, тремтіли та горіли

Від жаги палкої, таємної.

Приступив я до одної рожі,

Пригорнуть хотів я до серденька.

Зблідли раптом рожі прехороші

І найкраща роженька ясненька.

Та й умилась буйною росою

Та моя найкраща рожа мила,

Мов підтята гострою косою,

Полягла мені до ніг, змарніла…

Засмутилась пара молоденька,

Зрозуміти снів своїх не може

І додому поверта смутненька.

Дай їм, боже, щоб було все гоже!..

20 березня 1890 p.