Можливо, ти не Пенелопа,
Та в цьому небагато зла:
Ти не на острові жила —
Таке життя,
Така Європа.
Моє чуття сивоголове
Не дбало про рожевий грим:
Його вело правдиве слово —
Римоване чи то без рим.
Нехай воно не одописне.
Хай пахне сваркою сливе —
Та одописне слово
Скисне.
А це, мужицьке, проживе.
Хіба зуміла б Пенелопа
Здолати тюрми й табори?..
Отож не варто хмурить лоба:
Вінець безсмертя твій —
Бери.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »