Медова розкіш тих чекань,
як суцвіть заіскриться,
як сніжна бджілка з трепетань
злама прозорі крильця.
Уже розквітини пахкі
вляглися в зір барвисто,
і солод рясно наокіл
розпорошивсь зернисто.
Мені ятрив узяток глузд,
а сурми недріманні
кріпили бджоляний союз
з тонкими пелюстками.
Ось пролунав бентежний клич
та й скоро захолонув,
лиш дрібно тіні потекли
по мідяних колонах.
І я раптово засмутивсь.
Та коли сонце зблисло,
химерних знаків скоропись
накреслились на милі.
І я все висловив за мить
буденними словами:
— То не біда, що сніг летить,
бо літо перед нами.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »