З твоїх очей хтось викотив сльозу
І далі, далі у печаль пекучу,
Мов кулю світла по шляхах трясучих,
Незримі руки тихо покотили.
В сльозі гуляє світу карусель,
Жбурля дерева відцентрова сила,
І дикі гуси журно голосили,
В сльозі ламаючи свої бурхливі крила.
Кружляли очі у сльозі терпкій
І блиск зубів, загорнутий у сміх.
На дно сльози зелений вітер ліг,
І покотилася вона — зелена.
Сльоза — немов розгойдана арена:
Квапливі клоуни в зелених ковпаках
Несуть на вигнутих руках,
Мов іграшки, свої тіла зелені.
То все лиш гра,
А вартість її — біль.
Шалені вершники вниз головою скачуть,
Їх кожен крок вимірюється плачем,
Що стримується притиском зубів…
Біжить сльоза по скривдженій щоці
І нищить світ своїм зеленим блиском,
Як розіб’ється на сухій руці,
То щезне світ, розвіяний на бризки.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »