Листя на вербах од вітру дрижить.
Тінь від хмаринки по травах біжить.
А пастушок, загубивши батіг,
Росяним лугом за тінню побіг.
Хлопче, ти хочеш привласнити тінь?
Адже вона — не корова й не кінь.
Ген перебігла озерце і гать —
Ані затримати, ні налигать.
Та не зважай на науку пісну —
Не розгуби цю жагу навісну.
Вміє на світі по-справжньому жить
Той, хто довіку за тінню біжить.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »