Липнева ласко, де ти нині, де ти?
Осінній вітер куряву гребе.
Ген явір кида золоті монети,
Але не здатний викупить себе.
А, мо’, це я гублю за словом слово,
Щоб відкупитись від пекельних скрут?.
Виходить місяць, ніби князь на лови.
О, як нам, князю, непривітно тут!
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »