Була в мами доня, Любка чорнобрива,

Розумная, гарна та нетерпелива.

Було, часом мама в місто виїжджає, –

Там-то вже пильненько доня виглядає!

От підросла Любка, віддали в науку.

Не зле було вчитись, – одну мала муку:

Хотіла дізнатись, життя яке буде,

Як в світі широкім живуть тії люди…

Скінчила науку, вже весілля мали

Справлять – аж коханця у військо забрали.

Любка дожидала, потім захворіла,

Розважила Любку ранняя могила.