Многовмістима ця лічба
все зрахувала: дати, роки
і розіклала на губах
минувшину на «доти» й «доки».
Розкинеш руки — ось який
цей світ, цей простір, ця хвилина,
і рветься, рветься край руки
невпинноткана павутина.
На лікоть змірять, на ступінь,
на власний зріст, на власний голос
і розтягнуть тягучу тінь —
на всю довжінь — тонку, як волос.
Так мало, мало нам обом
чаїно-білого, святого,
ти зозулястим рукавом
махнеш, здмухнеш шляхи-дороги…
Нема ні міри, ні лічби,
а є блакить, опуклі звуки,
і є кульбаби для сівби —
мечи, мечи гарячі руки!
Ми без початків, без кінця
були одвічно неділимі,
і наші зрощені серця,
мов краплі злиті, — всевмістимі.