Кожного дня шукаю-відшукую
форму для дерева, форму для квітки:
крона роздмухана вітром,
бджілка запліднює квітку.
Те і не те джерело,
що виходить з-під кореня.
Слово твердіша з прожитою дниною.
Обриси каменю сутінь розмила,
та і не та зав’язалася ластівка в хмарі…
Кожного дня слово шукаю,
щоб розповісти про солод нектару.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »