Леся Українка

Коли вже зачепили сі питання

Коли вже зачепили сі питання

Про бога й про посмертне проживання,

То й я вам думку висловлю свою,

Куди не так, як німець ваш, поважно,

Але, я думаю, не менш одважно.

Не буду я тепера говорить

Про Зевса, Одіна, про Браму і Єгову, –

Вони вже вмерли, їх не оживить, –

Тепер уже пора змінити мову,

Тепер сказати треба: бог деїстів,

Бог скептиків і бог детерміністів.

Що скаже бог деїстів мому серцю?

Я юшки не люблю без солі і без перцю.

Імення бога скептиків: «Не знаю»,

Щось я такого й богом не вважаю.

В детерміністів світ наладжений так стало,

Що там для бога місця вже не стало.

Всі три боги невлад, створить нового трудно,

Та й віршувать на сюю тему нудно.

До того ж на землі у нас так мало волі,

І без богів начальства в нас доволі…

Тепер питання друге. Далебі,

Повірте слову, мій шановний друже,

Посмертного життя не хочу я собі,

Мені про нього гірше ніж байдуже.

Туманне «там» подобатись не може,

«Загробний світ» спіритський – боронь боже!

Попасти в пекло, може, се й цікаво,

Але воно занадто вже яскраво

Описано у Данта. І, здається,

Я знаю трошки, що то пеклом зветься.

Піти у рай (хто має цю надію!), –

Немає там ні горя, ні зітхання,

Але нема ні дружби, ні кохання, –

Такого раю я не розумію.

Там, крім набожної, нема літератури.

Я ж артистичної, як знаєте, натури,

Поезія виключно релігійна,

Як всяка річ, занадто тенденційна,

Чогось мене не радує зовсім,

Отак, як ці німецькі мудрі вірші

(Мої здадуться вам далеко гірші), –

Здається, можна покінчить на сім.