Леся Українка

Єврейська мелодія

Ти не мій! розлучив нас далекий твій край,

І вродлива чужинка забрала!

Ти там, може, знайшов незаказаний рай,

Я ж без тебе, мов квітка, зів'яла.

І зостались мені лиш пісні та думки…

Ті пісні наші бранці зложили,

Прислухаючись, як край Євфрату-ріки

Вавілонськії верби шуміли.

Ті пісні не співались, у дні жалібні

Арфи висіли смутно на вітах

І гойдались, неначе журились, сумні,

По веселих утрачених літах.

На мовчазних устах не лунав тихий спів,

Він на крилах думок у пустиню,

У зруйноване божеє місто летів

І оплакував рідну святиню:

«Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,

Вороги найсвятіше сплямили,

На твоїм олтарі неправдивим богам

Чужоземці вогонь запалили.

Всі пророки твої від тебе відреклись,

І левітів немає з тобою.

Хто погляне на стіни, величні колись,

Покиває, сумний, головою.

Ти не наш, але вірними будуть тобі

На чужині ізраїльські люди, –

Що господь сам обрав за святиню собі,

Те довіку святинею буде!»

Милий мій! ти для мене зруйнований храм,

Чи я зрадити маю святині

Через те, що віддана вона ворогам

І чужій, неправдивій богині?

26.06.1896