Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі!

Певне, серце господь тобі дав із твердого кришталю:

ти провидів, що люд буде гнить у ворожій тюрмі, –

як же серце твоє не розбилось від лютого жалю?

Як ти міг дочекатись, чи справдиться слово твоє?

Роєм стріли ворожі на божеє місто летіли, –

певне, чарами ти гартував тоді серце своє,

що на ньому ламалися навіть ворожії стріли!

По війні ти на звалищах міста лишався один,

і палкі твої сльози точили холодне каміння,

і луна розляглась така серед смутних руїн,

аж найдальші нащадки почули твоє голосіння.

Єреміє! ти, вічная туго, тебе не збагну:

як же серце твоє не розбилось від лютого жалю?

Бо джерело гаряче і скелю зрива кам'яну.

Так, було твоє серце з твердого, міцного кришталю!