Як водомірка: стриб вперед —
вода ж назад віднесла
і легко, наче очерет,
в руках ламає весла…
Життя ні зором ухопить,
ані вловити в жменю —
воно не ділиться на мить
для тебе і для мене.
Суцільним плином на всю шир
осяжне і глибинне.
А ти один лише пунктир
на хвилі — соломина.
Несе? Віддайсь на течію
і не хапай за поли,
коли зневажили твою
любов. Втішайся болем.
Несе, несе, хоча й назад.
Але ж таке знайоме:
ось сквер, скамниця, листопад,
два погляди зимові…
Вільшини, верби, жменя хат,
пливе, пливе солома…
А десь в пониззі — перекат,
чутніша його гомін…