Леся Українка

Я знаю, так, се хворії примари

Я знаю, так, се хворії примари, –

Не час мені вмирати, не пора.

Та налягли на серце чорні хмари

Лихого пречуття, душа моя вмира!

Вдяглися мрії у смуткові шати

І понесли мене в дивний, мовчазний край,

І там прийняв мене в зеленії палати

Плакучих верб і кипарисів гай.

Серпанком чорним жалібниці-мрії

Мені покрили, очі, змеркнув світ,

1 залунали скарги жалібнії

Моїх покинутих пісень-еиріт.

Пісні вернулись плакать на могилі

Палкого серця, що носило їх,

Вони були між людьми гості милі,

Та не прийняв ніхто їх за своїх.

28.12.1896