Куди спішити дереву чи квітці?
Підносить зріст угору, наче східці,
насіння слів і захвату пилок
на висоту довершених думок.
Лускою риба пломінь віддзеркалить,
щоб ми, йдучи, ніде не спотикались,
аби усі від надміру чуття
не перейшли на лінію життя.
Любов’ю перевищуючи розум,
в очах замкнувши непотрібні сльози,
ми слухали, як золота струна
пронизує свідомість аж до дна.
О благовісний звук в союзі з хвилюванням,
проймаєш дух протяжним величанням,
і нас, любов’ю сповнивши, зігрітих,
ти об’єднав рівновеликим світом.
І, трудячи несхилені коліна,
ми піднімались вгору. Звуків піна
росла, росла, бо звабний звук бринів
на сонцем позолоченій струні.