Голос, наче пожухлий листок,
кружеляючи, впав на лужок,
а за ним, а за ним в дві руки
навперейми біжать дітваки.
Безголосий біжить вороний
уздовж стежки, баскої струни.
А за ним — то не порох, а дим,
біг його — молодий, молодим…
Навздогони за тим втікачем
вибігає сльоза із очей,
і простерта рука доганя
розтривожену квітку коня.
Задля чого така круговерть,
коли рот повен сміху ущерть,
коли в кожного в ямках очей
жар цвіте гаряче, гаряче?…