Глибова течія котить холод донизу, донизу,
теплі води стоять десь далеко, далеко, далеко,
і жовтець посвятився у жмут пересохлого хмизу,
наче висохла пам’ять — про спеку, про спеку…
В сто обіймиць вітри — перелетом усе, перелетом —
поторкають листки і ворушать сивини, сивини,
бо ж до плину ріки ти зів’ялим волоссям причетен,
глибова течія холодніша щоднини, щоднини…
Тут нема «навздогін», все пливе,
все мина одностайно,
розмивається все і зливається все у єдине, єдине…
І усе подовкіл незвичайне — звичайне, звичайно,
мерехтять ув очах —
різноликі спливають хвилини, хвилини.