Леся Українка

Дивлюся я на смерть натури, і благання

Дивлюся я на смерть натури, і благання

Я посилаю доленьці своїй,

Щоб і мені дала кінець такий,

Щоб я була спокійна в час конання.

Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.

Та й по мені не мають сльози лить, –

Сама в собі я буду жаль носить.

О доленько моя, сповни моє бажання!

І так наш світ повитий горем та журбою,

Нехай ніхто не плаче по мені,

Нехай не засмучу нікого я собою.

Нехай побачу я в смутні для мене дні

Утіху щирую та усміхи ясні.

Темноти й смутку досить і в труні!

1890