Добре, що є ці столи між дубами,—
Там, де біжить прохолодний струмок.
Хтось тут, поставивши кошик
з грибами,
Відпочива від казенних думок.
Хтось тут зненацька пізнає, що зроду
Не помічав отакої краси.
Потім побачить себе і природу
Так, як звелять лісові голоси.
Вітер, забившись в ромашковім цвіті,
Жовтим пилком понад ним промайне.
Стане, можливо, у білому світі
Менше на серце черстве
Хоч одне.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »