Прихилля серця, мови любота, —
з твоєї ласки шовк — ніжніше дихать,
я маю все, і навіть гіркота,
щоб смак не втратить, підмішалась стиха.

Є в мене все: вода, в солянці сіль,
і хліб в спідушці на листку латаття,
і день, що йде поволі звідусіль,
аби його любов’ю привітати.

Та є ще ти — безмежна щедрота,
ласкавістю, довірою багата…
Отак би й жить, минать свої літа
і обертать в набуток кожну втрату.

Отак би й жить без марниці весь вік,
щоб радощами серце надолужить
і дням своїм забути назву й лік,
тому що ти зі мною у подружжі.