Леся Українка

До натури

Натуро-матінко! я на твоєму лоні

Дитячі радощі і горе виливала,

І матір'ю тебе я щиро звала,

З подякою складаючи долоні.

Ти іскру божую збудила в моїх грудях;

Надія, – їй же першу пісню я співала, –

Мені провідною зорею стала,

І з нею буду я добра шукати в людях.

Коли ж почую я, що промінь погасає

Надії милої, – тоді, Натуро-ненько,

Прийми моє знебулеє серденько,

І проміння нове нехай йому засяє!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle