Натуро-матінко! я на твоєму лоні
Дитячі радощі і горе виливала,
І матір'ю тебе я щиро звала,
З подякою складаючи долоні.
Ти іскру божую збудила в моїх грудях;
Надія, – їй же першу пісню я співала, –
Мені провідною зорею стала,
І з нею буду я добра шукати в людях.
Коли ж почую я, що промінь погасає
Надії милої, – тоді, Натуро-ненько,
Прийми моє знебулеє серденько,
І проміння нове нехай йому засяє!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа… …
Читати далі »
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети…
Читати далі »
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни…
Читати далі »
У дитячi любi роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вiк лицарства…
Читати далі »
Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки...…
Читати далі »