І
Мазепо, зраднику з пращурів кривавих,
З варягів, що хреста брат брату цілували
І, по своїх клятьбах та присягах лукавих,
У братню кров живу того хреста вмочали!
Твої інстинкти злі повсюдно пантрували,
Де пахло ницістю та хижим дармоїдством:
До Польщі, до Москви, до Шведчини втрапляли,
І торгував єси неситим дармоїдством,
По давніх зрадниках улюбленим наслідством.

ІІ
Ти був у нас колись народним ідеалом;
Про тебе книжники між себе знай шептали
І те, що ти зорав своїм письмацьким ралом,
Під засів смут нових в народі поновляли.
Архівних таємниць, мов одкровення, ждали,
Щоб їх друковано земляцтву до науки...
І се вже списує історії скрижалі
Сліпуючи, Стара і нам дає у руки,
Щоб знали, як ти жив і міркував, унуки.

ІІІ
І бачимо в тому курзу-верзу Старої,
Наперекір її шанобі до козацтва,
Які були колись народності герої,
Твої прихильники, ублюдку можновладства!
Вбачаємо полки п'яного тунеядства,
Готові кров живу з братів своїх точити
Під стягом вольності й ненависті до панства,
Чужою працею, чужим надбанням жити,
Товкти жінок, дітей і мертву чашу пити.