Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота:
та ж солод роздають по крапельці із річки,
і хилиться листком гречаний запах свічки
до уст тобі, до ніг, де порох вироста.
Де шовк трави? Навіщо тут німиця
дрібненько зацвіла, мов кропива глуха,
й почата вздовж дощу півколом ораниця
навіщо швидко так від млості засиха?
Насінням сон-трави у мене жмені повні,
щоб відтворити знов всі таїнства сівби,
і руки, що летять — святі і негріховні,
засіють переліг і вицвілі горби…
Веселі будяки межу колишню тішать,
і зграйка бджіл снує їм очі в метушні,
повітря під крильми у них стає чистішим,
хоч гіркота ледь-ледь колишеться на дні.
Оце й увесь урок буденних пересвідчень,
до річки причастивсь, і ниву перейшов,
і в бджілках відгадав ознаки-знаки вічні,
коли важкі листки був зчистив з підошов.