Леся Українка

Де поділися ви, голоснії слова

Де поділися ви, голоснії слова,

що без вас моя туга німа?

Розточилися ви, як весняна вода

по ярах, по байраках, по балках.

Чом не станете ви, як на морі вали,

не гукнете одважно до неба,

не заглушите туги прибоєм гучним,

не розіб'єте смутку моєї душі

міцним напрасним натиском бурі?

Я не на те, слова, ховала вас

і напоїла крів'ю свого серця,

щоб ви лилися, мов отрута млява,

і посідали душі, мов іржа.

Промінням ясним, хвилями буйними,

прудкими іскрами, летючими зірками,

палкими блискавицями, мечами

хотіла б я вас виховать, слова!

Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,

щоб краяли, та не труїли серце,

щоб піснею були, а не квилінням.

Вражайте, ріжте, навіть убивайте,

не будьте тільки дощиком осіннім,

палайте чи паліть, та не в'яліть!

26.08.1900

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Леся Українка»