Леся Українка

Далі, все далі! он латані ниви

Далі, все далі! он латані ниви,

Наче плахти, навкруги розляглись;

Потім укрили все хмари ті сиві

Душного диму, з очей скрився ліс,

Гори веселі й зелені долини

Згинули раптом, як любії сни;

Ще за годину, і ще за хвилину

Будуть далеко, далеко вони!..

Щастя колишнього хвилі злотисті

Час так швидкий пожира, мов огонь, –

Гинуть ті хвилі, мов квіти барвисті,

Тільки й згадаєш: «Ох, милий був сон!..»