Леся Українка

Далі, далі від душного міста!

Далі, далі від душного міста!

Серце прагне буять на просторі!

Бачу здалека, – хвиля іскриста

Грає вільно по синьому морі.

Тож сповнилось мені те бажання, –

Подались ми на море хутенько,

І по хвилях морських погуляння

Почала ми в неділю раненько.

А у тую неділеньку рано

Сине море чудово так грає,

Його сонечко пестить кохано,

Красним-ясним промінням вітає.

Що біліє отам на роздоллі?

Чи хмариночка легкая, біла

Геть по небі гуляє по волі?

Чи на човні то білі вітрила?

В морі хвиля за хвилею рине,

Море наче здіймається вгору,

А склепіння небеснеє синє

Край свій ясний купає у морю.

Світло там простяглеся від сходу, –

Очі вабить стяга та іскриста;

Корабель наш розрізує воду –

І дорога блакитно-перлиста

Зостається широка за нами,

Геть далеко розкочує хвилі,

Що сердито трясуть гребенями,

Наче гривами огирі білі.

А здалека, отам на заході,

Срібнокудрії хвилі кивають, –

Нереїди при сонячнім сході

Промінь ранній таночком стрівають,

І танцюють химерно та легко, –

Ось близенько вже видно ту зграю,

Аж і знов одкотилась далеко,

Геть біліє в туманному краю…

Море, море! Без краю просторе,

Руху повне і разом спокою!

Забуваю і щастя, і горе –

Все наземне, – з'єднатись з тобою

Я жадаю на час, на годину,

Щоб не бачить нічого на світі,

Тільки бачить осяйну долину

І губитись в прозорій блакиті!..