Леся Українка

Чом я не можу злинути угору

Чом я не можу злинути угору,

туди, на те верхів'я золоте,

де місяць просвітив біляву хмарку?

Я ж бачила, як хмарка та вродилась:

вона повстала з гучного потоку

туманом білим, парою без барви

і тихо поплила понад водою

глибокими ярами далі вгору,

поволі підвелась, немов насилу,

і вгору подалась. Вона чіплялась

за смерекові гребені зелені,

за уступи обголеної кручі

і за колиби там, на полонині,

немов людина, що з тяжким зусиллям

на гору добувається. І вийшла,

і стала на верхів'ї, і всміхнулась

до місяця, мов дівчина білява,

і заясніла, легка та прозора,

мов ясна мрія. Хто у ній пізнав

оту важку, безбарвну, вогку хмару,

що сунулась так тяжко по долині?..

Ой гори, гори, золоті верхів'я!

Та нащо ж я до вас так пориваюсь?

Та нащо ж я люблю вас так тужливо?

Невже мені не суджено дістатись

на ваші заповітні високості?

Коли мені не дано крил міцних,

щоб я могла орлицею підбитись

геть високо понад найвищі гори,

то прагну я собі потоків сліз,

гарячих сліз, нестриманих, раптових,

що рвуться з глибини самого серця

джерелами живущої води.

Нехай би з них душа моя повстала

і з мукою тяжкою подалася

на те верхів'я вічно світлянеє,

що мріє здалека моїм очам

так неприступно, як і тії гори,

що я на їх лиш мрією літаю.

І, може б, дух мій, наче тая хмарка,

на високості раптом одмінився,

просвічений нагірним, чистим світлом.

Буркут, 4.08.1901

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle