Чого марсельську пісню чути?

Хіба день слави вже настав?

Хіба розірвані всі пуги?

Хіба тиран вже з трону впав?

Де зброя, громадо?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

политий нам шлях?

Се ж пісня того батальйона,

що збройно в поле виступав,

під прапор свого легіона

незламну силу закликав.

А наша де зброя?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

политий нам шлях?

Чи вже розбито каземати

в царській твердині віковій?

Загомоніли раз гармати –

чи се вже йде останній бій?

А де ж наша зброя?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

политий нам шлях?

Чи се на нас ідуть чужинці

здобуту волю руйнувать?

Чи за ту волю всі вкраїнці

готові одностайно стать?

Так де ж наша зброя?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

политий нам шлях?

Чи серед вражої батави

не мають давні бунчуки?

Перед царем свої булави

хіба не клонять козаки?

Погляньте ж, де зброя?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

политий нам шлях?

Ген від Москви аж до Варшави

зачервоніли жупани,

козацтво «здобуває слави»,

спис і нагайки скрізь пани.

На кого ж та зброя

і військо в рядах?

Чиєю ж се крів'ю

политий нам шлях?

А в нас тут «Марсельєзу» чути,

немов тепера «Славний день»,

немов розірвані всі пути

і вороги розбиті впень.

Де зброя, громадо?

Де військо в рядах?

Чи ж крів'ю не досить

политий нам шлях?