Час пливе, а я живу, як тінь.
Мертво в душах, порожньо і глухо.
Жду не лицарів, але прозрінь —
Пломінкого воскресіння духу.
Дух, що воскресає з небуття,
Хай гранують зорі — ювеліри.
Бо навчило нелегке життя
Гордим лицарям не йняти віри.
Час пливе, а я живу, як тінь.
Мертво в душах, порожньо і глухо.
Жду не лицарів, але прозрінь —
Пломінкого воскресіння духу.
Дух, що воскресає з небуття,
Хай гранують зорі — ювеліри.
Бо навчило нелегке життя
Гордим лицарям не йняти віри.
Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово — маємо людину…
Читати далі »
Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби–богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі…
Читати далі »
Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків…
Читати далі »
Серед зими розтанув сніг — І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг…
Читати далі »
Буває, нами володіє Не хід планет, а звук легкий. Завваж: якби не ця подія…
Читати далі »