Микола Руденко

Цей тихий край, озерний світ

Цей тихий край, озерний світ
Я над усе люблю —
Як жолудь любить пружність віт
І як зерно — ріллю;

Отак, як річка любить ліс,
А журавель весну,—
Бо тут я піснею проріс
І тут навік засну.

Але, поринувши в журбу,
Вербиця не засне.
Якщо ти любиш цю вербу,
То пом’яни й мене.

Бо знаю: ти мій щирий друг,
А друзів крізь віки
Єднають верби, рідний луг
Та лісові струмки.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.