Леся Українка

Було се за часів святої Германдади

Було се за часів святої Германдади:

кати-ченці взяли єретика

і повели його до Торквемади

на інквізицію. І чутка є така:

Спочатку мученик мовчав,

і тільки сльози текли по непорушному лиці,

мовчав на допити, мовчав на всі погрози,

раз застогнав – і мук ще додали ченці.

Раз крикнув. «Є на каяття надія, –

сказав великий серцевідець-кат: –

Залізом і вогнем ми виженемо змія

з його душі – і вигоїться брат!

Завдайте ще йому!» І завдали тортури

несвітської, нема на неї слів,

здавалося, впадуть від жаху мури,

моливсь один з ченців, щоб єретик зомлів.

Він не зомлів. І сталось дивне диво:

всміхнулися поблідлії уста,

погаслі очі спломеніли живо,

і мовив мученик: «Ченці, ради Христа,

Давайте ще вогню! Вогонь моя відрада.

О, дайте ще, благаю вас, кати!»

«Спаліть його зовсім, – дав вирок Торквемада, –

Надії вже нема. Перемогли чорти!»