Вороги:

Геть їх, поетів! навіщо їх співи?

Хто тепер слухать їх рад?

Нас оглушили вже «тихі мотиви»

«Снів» тих, «фантазій», «балад»!

Чули ми й тую «громадськую тугу»,

Все то слова голосні,

Хату нагріти в зимовую фугу, –

Навіть на те не судні!

Годі тих співів! і так уже сумно.

Поспіхом спів ваш бринить…

Слова не тямите мовить розумно,

А віршувать – аж горить!

Прихильні:

Ні, не стихайте, солодкії співи,

Всяк з нас їх слухати рад,

Любо колишуть нас тихі мотиви

«Снів» ваших, «мрій» та «балад».

Тільки навіщо той смуток і туга,

Вже ж бо і так ми сумні.

Хай нас колишуть, як пестощі друга,

Ваші лагідні пісні!

Ніч налягла безпросвітним склепінням,

Очі й серця нам тьмарить,

Хай же привітним і тихим промінням

Божая іскра горить.

Поет:

Годі вам, гурт ворогів і прихильних,

Марні слова промовлять.

Краще ідіть научіть божевільних,

Як їм притомними стать.

Бачили ви, як велике багаття

Кида вогонь аж до хмар?

«Божая іскра» – то тяжке прокляття,

Дикий і лютий пожар.

Вогнища того не може людина

Ні запалить, ні вгасіть,

В кого ж запала хоч іскра єдина, –

Вік її буде носить!