Леся Українка

Афра

Тихо. Повітря стоїть нерухоме, як води стоячі.

Закам'янів на бананах широкий нерепаний лист.

Ніжні мімози – і ті розгорнули листочки гарячі.

Мліють без мрії…

Ой, звідки се вирвався свист?

Сурмлять у сурми і гатять в різкі тарабани!

Гей, схаменіться! Хто сеї муки хотів?

Їм байдуже! Гучно силу свою англічани

Берегом Ніла несуть, щоб Єгипет почув і тремтів.

Ледве пройшли, як замкнулася тиша за ними,

Наче в таємному храмі велика запона важка.

Пальми поникли покірно гілками сухими, смутними,

Наче на їх налягла невидимого бога рука.

Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє,

День до останку згорів і лишилася нічка бліда;

Світла немає, а темрява наче не сміє

В тишу пекучу вступити. Не видно зірок ні сліда;

Так, наче світ спорожнів. Не співа на добраніч пташина.

Тільки безгучно літають великі, чудні кажани,

Гасла неначе розносять, щоб стишилась ціла країна.

Летом своїм оксамитним ще збільшують тишу вони…