в парку, де живе потвора,
має квапитись дітвора,
між кущів не йти у танці,
почепивши вранці ранці,
бо в почвариній макітрі
всі думки доволі хитрі.
та макітра хитро петра:
осьде петер, осьде петра,
і підступно підступа
страховиськова стопа,
страховище красти раде,
свіжу шкіру радо краде,
і чига, і га-га-га.
цить, малечо дорога.
лопа сливи страховище,
кісточки шугають вище,
де з галузок багатьох
соловейки тьох-тьох-тьох
вибрані лепські пісні шляхетного блазня,
знаного як ганс ковбаска
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »