гля
здаля єдино-
ріг
ну адьє
збагну
що бгану
фану
й родіну люблю
файну
фауну
з дівками
у вікні
сюди-
туди
любі
шлюби
далі з ліжка
чи не ляжка
у сандалі
причандалля
дзвінне дзвонів
достеменно
у стремено
жеребцеві
чужинонька
соло фавна й соло-
в’я
спозадавна
вітровійно
оддалік од водо-
спаду
пахнуть падуби й
фіалки
хліб та сало
шабля й ліра
певні скрині
повні скроні
давніх літер
юний лідер
двічі дев’ять
дев’ятнадцять
безліч бабок
на кульбабах
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »