— Їдеш ти на „Енеїду”?
— Я? Чи їду? Е, не їду.
— Їй сказав — їй-бо, не їдеш?
— Я сказав їй, бо не їдиш.
— Їдиш… Ти ж бо… Е, не „їд”?
— Ґой! Живу без „Енеїд”!
— Людоїда і не „їда”
Не цікавить „Енеїда!
— Їдеш ти на „Енеїду”?
— Я? Чи їду? Е, не їду.
— Їй сказав — їй-бо, не їдеш?
— Я сказав їй, бо не їдиш.
— Їдиш… Ти ж бо… Е, не „їд”?
— Ґой! Живу без „Енеїд”!
— Людоїда і не „їда”
Не цікавить „Енеїда!
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »
Кущі. Дерева. Урвище. Як тут бракує курви ще…
Читати далі »