бджоленя
медвяне мо’
в’яне анемона
ще трішки
витрішки
ще тра
для цісаря
жовнірів
ще картярі
ще воша-фрі
пиріг єдино-
рога
а пощо це
а нащо
зело зелене
все незле
і леда-що й
ледащо
ти людвіґу
кінчай
німча й
німеччино
чиновно честь
а вербоньки
юрбою
вода кохає
свій ручай
пан юда жде
могорича й
раптове слово
хто готов
агов братове й
сестри
та роль
тобі сильвестре*
з тобою
край тіроль
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »