Маленький
вечір без обличчя;
ти сидиш
між двома свічниками
й свічею, яка не горить.

Ти думаєш про обличчя
прийдешнє,
вітер несе дим
над червоними
трикутними дахами.

Ти обіймаєш глечик,
повний далеких років,
а не того, що в ньому,
ти обіймаєш далеку блідість
знайомого обличчя.

Возом, запряженим волами,
вони везли твоїх батьків
до місця, яке не місце,
за останнім шабатом.

Танець хасидів у небі —
там не говорять,
там німіють слова,
там лежати не тісно.

Ти падеш на Боже
обличчя,
замкнений у морозі —
ти п’єш чорне молоко,
ти п’єш його зранку,
ти п’єш його надвечір,
ти п’єш, допоки
не заніміє
жага твого серця.