Ой умерла теща. Прибіг її зять
Та й сів недалечко, та й давай ридать:
— Ой ти ж моя тещо, сонечко ясне!
На кого ж ти, серденько, кинула мене?
Та ти ж було й смажиш, та ти ж було й париш.
Ти ж було вареничків з сиром як навариш,
Та до столу сядеш, та їси ж, їси,
А мені сироватки кислої даси…
А я ж ту сироватку тьопаю, тьопаю,
А твоїх вареничків пальцем не чипаю,
Щоб ти макогоном лоба не розбила,
Нещасним калікою мене не зробила…
Люди слів не чують, бачать, що голосить, —
Кожне нахиляється і ласкаво просить:
— Перестаньте мучитись. Що ви з себе робите?
Мертву не піднімете, а себе угробите…