Зброя не довела до порога –
тільки до грушки.
Нікого нема, і несила
до хати зайти своєї –
ніби там дитина нехрещена…
А дитя – на руках!
Виділи темнооку із дитиною –
ходить жінка верхами
із немовлям на руках,
бо ніхто вже на нічліг не пускає…

Грушку стиснути,
втиснутися в неї,
щоб не уздрів брат при місяці
і пошнурував крадьки далі,
пішов на мушці до горища –
перебиратиме там,
вибиратиме качани кукурудзи,
шульки золоті,
ходитиме, гримітиме на поді,
стеля трястиметься, як груша.
Не стихнуть ті кроки…

Я народився від того гуркоту!
Виколисаний у колисці під стелею,
доколисуваний до самої стелі,
губи від страху не міг розтулити,
аби перекричати
кроки над головою.