(Версія)
Василеві Портяку
Був такий день,
коли не можна нічого тягти з лісу,
бо прилізе гадина додому.
Були такі слова,
які вимовляти умів сліпий,
викликаючи гадину з-під хати, –
убити її.
Була така гадина,
яка ховалася від холоду в печі
і серед ночі цокала, як годинник.
Була така година вдосвіта,
коли змія ота зігрілася на литці легіня,
який спав на печі,
і вжалила його у п'яту,
коли придавив її у сні.
Був такий леґінь,
який мав силу богатирську,
але боявся своєї п'яти,
бо в ній залишилася глибока діра,
звідки око лиховісне блимало.
Була така ніч,
коли зліз леґінь отой з печі,
бо ноги самі понесли його в ліс
за пацьоркою із небесної голови
найвродливішої і наймудрішої
повелительки,
за короною,
в яку опівночі
дмухало все її зміїне царство,
видуваючи крижаний холод,
звиваючись і скублюючись,
обплітаючи, стискаючи цю землю.
Була така земля…
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »
Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, немов пророк…
Читати далі »