Все ж озирнувся ліс —
я вже й не кличу —
спинився і стоїть.
І я заснув…
Немовби хтось
погладив
по обличчю —
отак я прокидатися забув.
І все ж дано.
І хай ця мить лукавить.
Та що ця мить! — цей день,
цей рік,
цей вік.
І все ж
мені повірить ліс.
І навіть
помолиться,
як грішний чоловік.
Слова,
які я чув і знав, які,
бувало, шепотів,
сплітають віти.
До них
ще встигну
губи притулити.
Замкну губами сутінки густі.
Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова…
Читати далі »
Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, як тяжко рветься на цій землі…
Читати далі »
Ти мені сказала, що три дні тому між літаючого листу бачила смереку на груні: на боках — від моху — попелисту…
Читати далі »
Дерево тремо об дерево, доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, тому бережемо її…
Читати далі »
А вовну її першу повезли в бесагах за море, і другу її вовну в тих бесагах за море повезли…
Читати далі »